На погляд стороннього життя у Наталі складалася непогано: вона закінчила педагогічний університет, отримала диплом і навіть - як одна з кращих студенток - розподіл в елітну гімназію. Але вона зовсім не хотіла бути вчителькою! Надійшла на відділення української філології тільки тому, що в місті було всього два вузи: політех і педінститут, - а Наталя, домашня дівчинка, у школі - вічна хорошисткою, навіть і думати не вирішувалася про те, щоб їхати у велике місто. І тепер вона готова була розплакатися від прийдешніх перспектив.
Перед очима раптом промайнула вивіска міського центру зайнятості. Підкоряючись раптовому пориву, директор Українського дому Наталія Заболотна підійшла до дверей. Назустріч їй вийшов чоловік: "Вибачте, ми закриваємося!" - "Будь ласка, допоможіть мені!" - Благала дівчина. - "А що сталося?" Поспішаючи, розповіла про свою біду. Чоловік помовчав, оцінююче дивлячись на неї. "Знаєте, сьогодні як раз прийшло дивне оголошення:" Потрібні комунікабельні, веселі, симпатичні ". Може, ризикнете?" Наталя з готовністю кивнула. Хоча вона була тихонею і, опинившись в центрі уваги, миттєво заливалася фарбою, в душі вважала себе завзятою, бойової і безстрашною. Такою була її мама - компанійська, з незмінним гумором, зустрічала негаразди, любителька народних свят і українських пісень. Папа, викладач креслення, був зовсім іншим - тонким, інтелігентним, добрим і романтичним. Батьки не змогли ужитися і розлучилися відразу після народження молодшої доньки - Наталі. У ній ці два начала - скромність і жвавість характеру - химерно переплелися.
Як з'ясувалося, оголошення дала нова рекламна газета, куди набирали агентів з продажу рекламних площ. Перший же візит в цій якості Наталя зробила в крупну комерційну компанію поблизу від будинку. Пробилася на прийом до директора, довго і докладно розповідала, які розцінки, переваги для клієнтів, і тільки потім помітила, що директор і його заступник з працею стримують сміх. "Дитинко, ти читала вихідні дані газети? Адже ми - її засновники". За курйозного епізоду енергійну дівчину запам'ятали, і незабаром вона вже стала журналістом, а пізніше і заступником редактора в іншому, більш серйозному проекті тих же інвесторів - суспільно-політичному тижневику "Губернські відомості". Всі її подальші кар'єрні успіхи, так чи інакше, були пов'язані з тим раптовим поривом змінити долю.
День, коли вона здійснила свою мрію
Одного разу Наталя вирішила стати видавцем. Тобто не зовсім так - вона просто подумала, що добре б випустити серію українських бестселерів. Гарненька усміхнена блондинка сама контролювала друк, забирала книги з друкарні, розвозила по магазинах, укладала договори. За першим виданням було інше, ще більш цікаве - "Антологія українського жаху", несподівано для Наталі визнане однією з 10 кращих книг десятиліття на Львівському книжковому форумі. Пізніше було надруковано кілька десятків дитячих книг, які тепер намагаються читати і її власні діти.
З усіх складових успіху у директора Українського дому Наталії Заболотної було одне: готовність ризикнути, щоб виграти. Ні початкового капіталу, ні досвіду, ні професійних консультантів, ні підтримки близької людини. Мама рано померла від раку, ще раніше пішов з життя батько, у старшої сестри своє життя, і юна конкістадорша виявилася повністю надана самій собі. Вона вже перестала червоніти від будь жарти, відчувала себе набагато впевненіше завдяки аурі, навколишнього журналіста поважної газети, стала зіркою в Черкасах і тепер мріяла про підкорення Києва. Щоб полегшити шлях, вирішила придбати машину, взяла кредит, не особливо замислюючись про те, як виплатить його.
"Я і до цього дня, спочатку купую гудзики, а потім вже тканину на пальто, - сміється Заболотна, згадуючи юність. - А вже тоді я була така ... є хороше українське слово - "зухвала". провінційно-безпосередня, самовпевнена, відкрита. У Черкасах мене ніщо не тримало - ні батьки, ні улюблена робота, ні кавалери - здавалося, гідних не залишилося. Хотілося кудись втекти ". Відчуття п'янкої, а й лякає свободи - ось що її вабило. І одного разу вона виконала свою заповітну мрію: села у власну "деу-Нубіра" сріблястого кольору, включила музику і з вітерцем промчала спочатку по черкаській дамбі над Дніпром, а через дві години - по Хрещатику. По головній вулиці ... так і хочеться додати - з оркестром. Адже він дійсно звучав в Наталчиної душі.
День, коли вона стала дуже важливою персоною
Якось директору Українського дому Наталі Заболотної запропонували створити прес- центр в Українському домі. На той час у неї за спиною вже була робота в "Президентському віснику", куди її взяли завдяки тому, що дівчина часто приїжджала з Черкас на президентські прес-конференції і встигла потоваришувати з прес-службою. Паралельно займаючись піаром відомої політичної партії, вона сподівалася, що після перемоги на парламентських виборах стане прес-аташе першої особи. Проте бос відмовився від її послуг: близька присутність красивою незаміжньою жінки могло викликати небажані чутки. У політиці Наталія розчарувалася, в "Віснику" перестали платити зарплату, і вона знову, як у ранній юності, опинилася в стані невизначеності: чим зайнятися? Що насправді їй подобається? Видавнича справа застопорилася, журналістика набридла. "Я людина нетерплячий, для мене написати цю статтю на дві смуги, та ще в настільки консервативної газеті - мука, - зізнається Наталя. - Завжди заздрила телевізійникам і репортерам інформагентств".
Фінанси, природно, співали романси. Наталія згадує, як одного разу довелося просити заправника налити бензину рівно на п'ять гривень, бо більше грошей не було. "Я втратила гаманець, мені б додому доїхати", - зніяковіло пробурмотіла вона і сліпуче всміхнулася службовцю заправки. Два кредиту, нестабільний дохід, попереду невідомість ... І хоча в неї були впливові друзі, язик не повертався попросити в борг. "Прийду до кабінету, усміхнулася, подарую нову книжку, піду, а потім ридаю в машині, - розповідає Заболотна. - Я - як булгаковська Маргарита:" Ніколи нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть! "Шукати себе в 20 років природно, але в 30 на це здатні тільки дуже сміливі або дуже безтурботні люди. У Заболотної поєднується і те й інше. Плюс неймовірна працездатність і підприємливість. Отримавши пропозицію про створення прес-центру Українського дому, вона споро взялася за справу, розробила стиль, оформила приміщення, влаштувала так, що на відкритті прес-центру виступив прем'єр-міністр ... "Мені дали лопату в руки - я і копала", - сміється Наталя. Її взагалі легко розсмішити, вона - пряма протилежність всіх попередніх директорів Українського дому, заслужених відставних чиновниць високого рангу. Вона й не думала про посаду, поки не увійшла у клінч з черговою директоркою - ті змінювалися ледь не кожні півроку. "Я не вмію сперечатися, не люблю конфліктувати , тому в мене було тільки два варіанти: піти і втратити роботу ... або самій стати директором за принципом "якщо хочеш перемогти мафію, її треба очолити". Наталія скрутила в баранячий ріг свою незалежну натуру, задіяла всі зв'язки і навіть вирішила перефарбуватися в шатенку, щоб виглядати солідніше. Потім, правда, перефарбувалася назад. Поки вона сиділа в перукарнях, десь у високих сферах хтось підняв руку і накреслив підпис під остаточним документом. Жвава панночка отримала в руки штурвал величезного бетонного багатопалубні корабля і в підпорядкування - команду з 160 чоловік.
День, коли вона закохалася не в того чоловіка
Одного разу на зустрічі черкаського земляцтва Наталя познайомилася з молодим бізнесменом на ім'я Ігор. Вона й думки не допускала, що буде роман. Спочатку, точно за текстом "Іронії долі", він їй зовсім не сподобався. Занадто молодий, несолідний. Як багато дівчаток, які виросли без батька, Наталя тяглася до чоловіків старшого віку (правда, за це доводилося платити самотністю у вихідні та свята).
Однак з Ігорем відбулася інша зустріч, яка все змінила. Пізніше він зізнався директору Українського дому Наталі Заболотної, що, розійшовшись з колишньою дружиною, поставив перед собою мету: відразу після 40 обзавестися новою сім'єю і дітьми. Так що один з двох точно знав, чого хоче. Через рік після призначення новий директор "Українського дому" вже ходила з кругленьким животиком. Декретна відпустка не брала, а коли первістку виповнилося три місяці, вийшла на роботу. "Це місце мені непросто дісталося, я віддала йому занадто багато душевних сил, тому дуже ним дорожу. Так що, заковтнувши сльози, залишила сина на піклування няні і пішла працювати. Тим не менш, годувала Богдана до півтора років - три рази на день приїздила додому, благо квартира теж у центрі. Ночами він просив їсти раз вісім, а до дев'ятої ранку мені на роботу. Зате була струнка без всяких дієт ".
Історія повторилася і з малятком Катериною, якій зараз вже два з половиною. Чоловік-депутат не дуже схвалює самовідданість дружини, вічно сміється: "Дев'ять годин, а ти на роботі. Що, нікому більше Український дім вартувати?" Але недавно Наталія випадково підслухала, як чоловік по телефону розповідав комусь про її успіхи, і в голосі його звучала неприхована гордість. "Ось цього мені завжди хотілося - щоб мною хтось пишався ..."
День, коли вона зробила неможливе
Одного разу вона вирішила поміняти "спеціалізацію" Українського дому. Раніше основний дохід приносила оренда: тут проходили політичні форуми, бізнес-конференції, круглі столи та дитячі ялинки. Зараз все це теж є, але через кризу ділова активність помітно знизилася. Зате бурхливо процвітає створене Заболотної новий напрям - виставкова арт-діяльність. Ще до того, як був підписаний наказ про її призначення, Наталя вирішила провести першу арт-ярмарок. У неї не було ні досвіду, ні зв'язків у мистецькому середовищі, ні спеціальної освіти. Але ентузіазм все спокутував. Спочатку вона вирішила виставити твори з приватних колекцій відомих політиків, що додало виставці легку "жовтизну", багато відвідувачів цікавилися не стільки картинами, скільки ім'ям власника на табличці. Арт-критики засуджували виставку за еклектизм. Але директора Українського дому Наталії Заболотної непросто збити з наміченого шляху. Через пару років знавці махали руками і казали: "Та ви що, який скульптурний салон? Скульптура в занепаді, вона нікого не цікавить ..." У перший раз скульпторів, дійсно, довелося заманювати, тепер же, через три роки, в Києві почався справжній бум скульптури! Як бонус для відвідувачів Наталія привозить з Європи шедеври великих майстрів - у минулому році, наприклад, роденівського "Мислителя" і сюрреалістичних жінок Далі. Щиру радість їй доставляють записи в книзі відгуків, залишені не тільки маститими мистецтвознавцями, а й інтелігентними старичками і бабусями, які ніколи не були в Парижі і щасливі від того, що побачили роботи Пікассо, Цадкіна, Джакометті ...
"Друзі часто відмовляють мене від акцій, які здаються їм провальними, нездійсненними. А я відчуваю, що це реально, хоча ніяких підстав начебто немає. Бувають, звичайно, моменти, коли хвилююся, депресію, але потім кажу собі:" Зберися! Головне - не зупинятися! До великої мети треба йти крок за кроком! "І починаю працювати".
Український дім тепер влаштовує чотири великих спеціалізованих арт-ярмарки на рік. На них приїжджають іноземні куратори, представники аукціонних домів, серед гостей безліч VIP-персон і, звичайно ж, художники, які жартівливо прозвали Заболотну "домогосподаркою". На власні гроші Наталя видає щомісячний журнал про сучасне мистецтво в підтримку цих акцій, який спочатку був адресований тільки "своїм", але з легкої руки Наталчиної став розходитися пристойним тиражем.
Пристрасно захопившись мистецтвом, вона сама стала колекціонувати ( "Я - Телець, все, що мені подобається, тут же хочу отримати у власність!"). Вже маючи філологічну та юридичну освіту, вирішила усунути мистецтвознавчий пробіл, і вступила на заочне відділення Національної академії живопису і архітектури. Вона удосконалює свою англійську, бере участь у багатьох світських заходах ... Як їй все вдається? Відгадка проста: Наталія вміє розставатися з минулим і не боїться майбутнього, тому такі легкі її кроки.
Рубрика: Люди | 
Автор: admin