Тому випускний бал для мене став схожий перше урочисте виходу у світ, до якого я готувалася дуже ретельно: сукня на замовлення, зачіска, макіяж - у кращих стилістів, фігура - курс бодіфлекса.
І очікування любові ... Він запросив мене на повільний танець, і я із задоволенням пішла. Руслан дуже відрізнявся від усіх моїх однокласників: смаглява шкіра, карі очі оксамитові, спортивна фігура. Його привів із собою на свято друг, випускник нашої школи.
- Як звуть прекрасну незнайомку? - Він зразу ж перейшов до активних дій.
- Олена, - сказала я ледве чутно.
- Будемо знайомі, Руслан, - і притиснув ближче, ніж належить в повільному танці.
Ми гойдалися в такт плавної мелодії, наче водорості в воді. Я вдихала його запах і раптом згадала передачу про феромонах, яку дивилася пару днів тому: "Невже і справді існує хімія в стосунках? Я ще толком його не знаю, але вже сходжу по ньому з розуму!" Казка тривала кілька місяців. Я пізнавала любов, будучи старанною ученицею. Все було новим, незнайомим: переживання, очікування зустрічі, проблеми близької людини і ... необхідність прощати ...
Мені доводилося робити це все частіше, хоча причини своєї провини я не розуміла. Наївна дівчинка, правильно вихована на основних принципах турботи, поваги, толерантності. Незадоволений? - Треба було промовчати. Посварилися? - Сама винна. Але по-іншому я не хотіла. Любила просто ... Через півроку я вже стала задихатися від цієї любові. Закиди лилися на мене, як з відра. Я була винна в усьому: не так подивилася на чоловіка у маршрутці, занадто д овго е хала з інституту додому, записала у блокнот номер телефону одногрупника, недостатньо гаряче сказала на прощання: "Люблю", недоречно засміялась ...
Через якийсь час я стала відчувати роздратування. Спочатку ще намагалася налагодити відносини, зрозуміти його складний характер, але іноді прокидалася така ненависть, що ставало страшно. Не вірилося, що казка стала мильним міхуром, пустушкою. Ось у такі моменти я гарячково доводила йому свою любов, немов намагаючись у чомусь переконати саму себе. Так тривало довгих п'ять років. Всі вже давно звикли до наших "пристрасним" стосунків, жартували і називали нас "італійської сімейкою". І, звичайно, цікавилися датою весілля. А мене від цих питань кидало в тремтіння, адже Руслан вперше запропонував мені руку і серце через рік після нашого знайомства.
Вже тоді ми почали сильно сваритися , тому що мого терпіння більше не вистачало. На його постійні закиди я огризалася, і йому, природно, це не подобалося: "Як? Невже жінки вміють говорити? Ти повинна бути щаслива, адже я вчу тебе життя, негідник!" - Заявив він мені якось, і я вперше дала йому ляпаса. Руслан шалено здивувався, але ще більше - злякався. На якийсь час навіть трохи змінився, перестав вічно бурчати, оточив ніжністю і ласкою: все-таки він любив мене, але дуже вже по-своєму. Ось тоді й прозвучала фраза "будь моєю дружиною", яка повторювалася досить часто, але з деякими паузами. Я ж ухилялися від відповіді ... Якось Руслан поїхав в інше місто на три місяці: фірма доручила йому налагодити роботу їх нового філії. У душі я раділа перепочинку, адже останнім часом він став просто нестерпний. У перший же день його від'їзду я пішла з подружками в кафе. Ми дуже рідко бачилися: Руслан вважав, що вони погано на мене впливають. Ми відпочивали, але в розпал веселощів я перевернула пляшку шампанського на хлопця, що сидить за сусіднім столиком.
Від жаху втягнула голову в плечі , чекаючи потоку лайки. Руслан в такій ситуації точно обізвав би мене, тому нічого хорошого я не чекала і від цього хлопця. Була у мене така "мила" особливість: в руках постійно щось ламалося, падало, розбивалося. Руслана це завжди дратувало. Але хлопець посміхнувся і весело сказав:
- Давно мріяв скупатися в шампанському! Я щось пролепетала, а він попросив номер мого телефону. В шоці від того, що роблю, надряпав цифри на серветці. Влад проводив мене додому. Ми почали зустрічатися. Три місяці пролетіли, як мить. Я давно не була така щаслива! Та й порівнювати мені особливо не з чим: у мене за все життя був тільки Руслан. Як же Влад від нього відрізнявся! Навіть моя неуважність його не злила, він називав мене: "Моє улюблене нещастя". Руслан дзвонив кожен день і навіть по телефону примудрявся принизити мене. Влад знав про нього, я відразу йому все розповіла. Незважаючи на це, перед самим приїздом Руслана він зробив мені пропозицію і я ... погодилася! Перед посадкою на літак Руслан мені подзвонив. Я відповіла. Трубка в руках тремтіла. Він знову щось сказав щось образливе, а потім, бажаючи згладити сказане, запитав мене:
- Ти вирішиш коли-небудь на весілля? Я набрала побільше повітря в легені і випалила на одному диханні, заплющивши очі:
- Весілля буде. Але, на жаль, не з тобою ... Таких лайки в житті ще не чула! Руслана я більше ніколи не бачила ...
Два роки, як я одружена з Владом, ми виховуємо синочка, і я ні разу за весь цей час не пошкодувала про це своєму виборі. Добре, що послухала серце.
Рубрика: Відносини | 
Автор: admin