Ми занурюємося в світ сьогохвилинних пристрастей, навколишній Олександру, і інколи схильні думати, що її світла душа від пережитих потрясінь зламається, почорніє або обросте товстою кіркою цинізму. Але не тут-то було - дівчина вистоює перед цим натиском і врешті постає перед нами відмова від мирських турбот ...
Невідомо, що спонукало режисера зняти цю картину. Можливо, доля реальної людини, а може, душевний порив. Але те, що звернення до такої теми дуже вчасно, це, мені здається, пояснювати не треба.
На прем'єрі, що відбулася 22 квітня в ТЦ "Єреван Плаза", глядачів готували до перегляду цього непростого фільму довго і ретельно. Пару слів сказали режисер Сергій Струсовський, актори Галина Яцкіна і Данило Страхов - про значення "Блаженної" в сучасному кінематографі. Потім прозвучала дуже зворушлива пісня з фільму, а перед показом продемонстрували мультфільм "Дзвіночок", в якому яскраво викладена легенда про те, як з'явилися в церквах дзвони.
Загалом, люди були готові до важкої і вдумливому перегляду, незважаючи на те, що фабула картини досить проста: у столицю з провінції приїжджає дівчина, яка хоче вчитися на художника і малювати, малювати, малювати ... Скільки було варіацій на цю тему, починаючи з легендарною комедії "Приходьте завтра", - не злічити, але перед нами постала зовсім інша історія, одночасно моторошна і прекрасна. Часом буквально там, де проходить героїня, виростають квіти, а особи опромінюються посмішками. Правда, ненадовго. Ми ж звикли не помічати прекрасне, у нас багато проблем, а їх треба вирішувати. Так думають майже всі герої, крім віруючої покоївки, яка усвідомлює всю трагедію життя "блаженної" Олександри.
Для себе особисто я виявив деякі паралелі з іншого вийшла недавно стрічкою про жіночу долю - "Перекладачка", де також головна героїня знаходить свободу від усіх. Але якщо Юлія Батінова залишається самою собою, то персонаж Карини Разумовської спочатку не належить собі. Вона служить Любові в істинному розумінні цього слова, і їй місце не в лікарні, як прийнято робити з "психічно неповноцінними" в суспільстві, а в церкві.
Без шорсткостей у фільмі не обійшлося, але на них якось не особливо хочеться зупинятися. Нехай глядач вирішує, наскільки він цінний і органічний. Але і гучних слів теж від мене не почуєте, бо навіщо оспівувати те, що і так добре, без наших од.
Зазвичай, коли фільм добігає кінця і з'являються титри, люди починають відразу підхоплюватися з місць і пробиратися до виходу. Але в нашому випадку ніхто нікуди не поспішав, все мовчки сиділи, немов у трансі, і слухали музику Олександра Пантикіна. Лише з появою дівчини, яка оголосила, що "кіно-то скінчилося", все заворушилися й зашепотіли. Цей епізод свідчить про що.
Сподіваюся і ви також будете під враженням від цієї картини, як і її перші глядачі ...
Макс Міліан
kino-teatr.ru
Рубрика: Дім | 
Автор: admin